Роблю фільм про тюрму-катівню, що на вулиці Степана Бандери. Колись, з 39-го до середини 50-х через неї пройшли десятки тисяч українців — "буржуазні націоналісти" та "вороги народу". Її персонал, кажуть очевидці, славився надзвичайною жорстокістю — енкаведисти забивали ув’язненим під нігті цвяхи, кліщами виривали язики та вуха, відрізали статеві органи. Небіжчиків, аби зекономити час закопували одразу на подвір’ї будинку та у підвалах. Кажуть, аби заглушити крики та стогін на плацдармі постійно працювали трактори — їх гуркіт перекривав зойки. Та й закопувати трупи так було краще...
Із спогадів одного з очевидців: "До однієї з камер тяжко було підступитись. По той бік дверей кільканадцять тіл, притулених обличчям до щілини в дверях. Догоряли залишки отруйного газу — запах тухлих яєць. У наступній камері — дві дуже молоді і навіть по смерті вродливі жінки, задушені, із шнурами на шиї. Поруч двоє немовлят із розтрощеними черепами...Ще один вияв звірства — повідтинані пальці, знята пасами шкіра на плечах. Накручували шкіру на патик поступово, з дня у день. Закінчували один пас — починали другий. Ретельно надрізували скальпелем, стерилізуючи попередні місця, щоб катований не помер передчасно..."
Коли німецькі війська увійшли на територію Західної України ув’язнені отримали свободу — аби не відпускати в’язнів у руки есесівців червоноармійці їх перестріляли — раптово і безболісно...

Учора, після довгих днів нестерпної муки свою чорну гнилу душу віддав Вельзевулу пес на ім’я Каускас реінкарнувавшись у старого схоласта і стигмата Божого Оверка Кумиса. Після енергетичного спалаху у Всесвіті виникла третя сутність — Молоко Кобили, — наділена розумом і силою рідина, що інколи може перетворюватись у Птаха і Ящірку, а також Бадилля. Тож аби не гнівити ці сили від імені Молока закликаю усіх, хто особисто чи опосередковано знав Каускаса (він же Падло- і Падолист) вшанувати небіжчика віртуальрним скиданням капелюха і хвилиною мовчання... Усі, хто до кінця цього дня признає Кумиса своїм другом матиме велике щастя і благодать Божу.

Коли день западає в ліхтарі і втомлені птахи
Виснуть на сухому гіллі, решітках балкону
Дротах електричних мереж чи повітрі
Ти, Монро, Ліля Монро мов покалічена лань
Мокра шмата чи стара австрійська курва
Закриваючи двері сповзаєш сходами вниз
І виляючи вулицями, виляючи грудьми і стегнами
Немов старий годинниковий механізм ходиш
Туди-сюди, туди-сюди, туди-сюди
Допоки на твоє тіло не прилетить опівнічний збирач меду
І кружляючи не вип’є твій сік
Залишаючи на ранкових постелях таке пусте і холодне тіло